Безега, Н. М. Особливості набутої непрохідності сльозних шляхів у хворих на хронічний цукровий діабет 2 типу, сумісне консервативне та хірургічне лікування з лікарями ЛОР-профілю [] / Н. М. Безега // Актуал. пробл. сучасн. мед. : Вісн. Укр. мед. стомат. акад. - 2023. - Т. 23, № 4. - С. 60-64 MeSH-головна: ДИАБЕТ САХАРНЫЙ, ТИП 2 -- DIABETES MELLITUS, TYPE 2 ДАКРИОЦИСТИТ -- DACRYOCYSTITIS ДАКРИОРИНОЦИСТОСТОМИЯ -- DACRYOCYSTORHINOSTOMY (использование) СЛЕЗНОГО КАНАЛА НЕПРОХОДИМОСТЬ -- LACRIMAL DUCT OBSTRUCTION (осложнения) Анотація: Патологічні зміни сльозотворної системи, як синдром сухого ока, у хворих на цукровий діабет, добре освітлені в сучасній літературі, однак проблемі сльозовивідної системі у цієї групи хворих присвячено мало уваги. В теперішній час стандартом лікування хронічного дакріоциститу є ендоскопічна ендоназальна дікріоцисториностомія, яка проводиться сумісно офтальмохірургом разом з лікарями ЛОР-профілю, проте цей метод у групи хворих на цукровий діабет 2 типу потребує дослідження клінічної ефективності хірургічного лікування Мета роботи – оцінити ефективність консервативного та хірургічного лікування у хворих на хронічний дакріоцистит залежно від наявності цукрового діабету 2 типу та визначити особливості післяопераційного періоду. Матеріали та методи. До дослідження включили 30 хворих на хронічний дакріоцистит та цукровий діабет 2 типу (основна група) та 30 хворих на хронічний дакріоцистит без цукрового діабету (контрольна група), яким була проведена ендоскопічна ендоназальна дакріоцисториностомія по стандартній методиці. Результати операції оцінювали через 2 місяці, 6 місяців та через 2 роки. Ендоскопічну ендоназальну дакріоцисториностомію вважали ефективним методом лікування за відновлення вільного пасивного слізовідведення при промиванні слізних шляхів, зникнення сльозотечі у хворого та відсутності повторного інфікування слізного мішка. Крім стандартних, методи офтальмологічного дослідження включали слізоносову, слізовсмоктуючу пробу, та пробу рефлюксу, промивання слізовідвідних шляхів, зондування слізних канальців, комп'ютерну томографію, ендоскопічне дослідження порожнини носа. Результати та їх обговорення. Ефективність хірургічного лікування через 2 місяці після операції у хворих основної групи (70% хворих) була у 1,3 разів, через 6 місяців (63,3% хворих) – у 1,4 разів, а у віддалений період через 2 роки (50% хворих) – у 1,6 разів нижче, ніж у хворих контрольної групи (р менше 0,05). Аналізуючи наявність основних симптомів хронічного дакріоциститу в динаміці спостереження відмітили, що після проведення ендоскопічної ендоназальної дакріоцисториностомії найчастішим симптомом була сльозотеча, проте частота її у хворих основної групи через 2 місяці (30 хворих) була у 4,5 разів, через 6 місяців (36,7% хворих) - у 2,8 разів, через 2 роки (50 хворих) - у 2,5 разів вище, ніж у хворих контрольної групи (р менше 0,05). Висновки. У хворих на цукровий діабет 2 типу клінічна ефективність консервативного і хірургічного лікування при хронічному дакріоциститі нижча, ніж у хворих без цукрового діабету, а післяопераційний період має свої особливості. Экз-ры: |