Стрільчук, Л. М.     Клініко-прогностичне значення визначення рівня загального фібриногену і його роль в ураженні серця при різних станах жовчного міхура [] / Л. М. Стрільчук // Буковинський медичний вісник. - 2019. - Т. 23, № 4. - С. 129-135. - Бібліогр. в кінці ст. MeSH-главная: СЕРДЦЕ -- HEART ЖЕЛЧНЫЙ ПУЗЫРЬ -- GALLBLADDER ФИБРИНОГЕН -- FIBRINOGEN Аннотация: Загальний фібриноген (ЗФ) з часів Гіппократа знаходиться у полі уваги науковців та клініцистів. Волокнисту складову тромбу вперше виявлено в кінці XVII ст. Термін «фібрин» впроваджено в 1801 р., «фібриноген» - у 1847 р., хоча останній було відкрито пізніше - у 1859 р. У наш час ЗФ визнано не тільки критерієм вираженості запалення, але й маркером кардіоваскулярного ризику. Мета дослідження — оцінка сучасного стану проблеми визначення та використання ЗФ за даними літератури та власними клінічними спостереженнями. Матеріал і методи. Проведено огляд літератури у базі даних Pubmed та вітчизняних джерелах. У 489 пацієнтів з ішемічною хворобою серця (ІХС), геморагічним васкулітом (ГВ) та ревматичною гарячкою (РГ) з різним станом жовчного міхура (ЖМ) визначено концентрацію фібриногену гравіметричним методом за Р. А. Рутберг; вміст розчинного фібрин-мономерного комплексу (РФМК) (Технологія-Стандарт, Росія) та D-димерів (TECHNOZYM D-dimer ELISA, Австрія). Результати опрацьовано методами варіаційної статистики, за граничний ступінь істотності прийнято 0,05. Результати. Фібриноген є гексамерним глікопротеїном плазми крові, що виступає ключовим регулятором запалення, відіграє ключову роль у каскаді гемостазу, загоюванні ран та ангіогенезі. Серед хворих на гострі та хронічні форми ІХС, ГВ та РГ його кількість коливалась від 2,20 до 8,05 г/л. Найвищі значення спостерігались за умов нестабільної стенокардії (4,23±0,16 г/л, р0,05 порівняно з групами ГВ та РГ, де вміст був мінімальним (3,31±0,14 г/л). Висновки. Рівень загального фібриногену залежав від стану жовчного міхура: мінімальні рівні спостерігались за умов інтактного міхура (3,67 г/л), а максимальні - за умов перегину тіла міхура (4,04 г/л), ознак перенесеного хронічного холециститу та деформацій у ділянці шийки міхура. Простежувалася асоціація вмісту загального фібриногену з показниками запалення, ліпідного метаболізму, функціонального стану печінки, гіпертрофією лівого шлуночка, що може вказувати на його прогностичне значення. За умов змін жовчного міхура також зростала концентрація розчинного фібрин-мономерного комплексу та D-димерів, що підтверджує активацію тромбоутворення і є несприятливим прогностичним фактором щодо судинних подій. Экз-ры: