Стромило, А. В.     Клінічне значення клітинних та молекулярних компонентів гематоенцефалічного бар’єру [] / А. В. Стромило, О. В. Кихтенко // Актуал. пробл. сучасн. мед. : Вісн. Укр. мед. стомат. акад. - 2023. - Т. 23, № 2 (ч.2). - С. 160-165 MeSH-главная: ГЕМАТО-ЭНЦЕФАЛИЧЕСКИЙ БАРЬЕР -- BLOOD-BRAIN BARRIER Аннотация: Аналіз літератури щодо мікроморфологічних та молекулярних особливостей гематоенцефалічного бар’єру та подальше встановлення значення отриманих даних для клінічних дисциплін в контексті діагностики та пояснення механізмів дегенерації нервової тканини. Результати. У зв’язку із потенційною небезпекою негативної динаміки епідеміології нервових порушень серед населення нами було проаналізовано літературу щодо діагностичного, патогенетичного та прогностичного значення клітинних та молекулярних компонентів гематоенцефалічного бар’єру в умовах патології нервової системи, оскільки зміни в анатомії та фізіології цієї структури неодноразово згадувалися в наукових джерелах у контексті захворювань центральної нервової системи. Було розглянуто мікроморфологію та молекулярну структуру гематоенцефалічного бар’єру, з’ясовано роль компонентів нейроваскулярних одиниць у підтримці нормальних бар’єрних функцій гематоенцефалічного бар’єру. Описані також патоморфологічні та функціональні зміни в гематоенцефалічному бар’єрі в умовах ушкодження центральної нервової системи, які в більшості прикладів уражень нервової тканини заключалися в порушенні цілісності гістогематичного бар’єру, зниженням його ізоляційної функції, що ускладнювалися недостатньою екскрецією нейротоксинів, порушенням енергетичного забезпечення нейронів тощо. Була з’ясована також поведінка перицитів та астроцитів в умовах нейродегенерації. Особлива увага звернена на маркерні молекули компонентів нейроваскулярних одиниць (таких як нейронспецифічна енолаза, кислий гліальний білок, протеїн S100?, PDGFR?, TYMP тощо, а також показник ізоляційної функції гематоенцефалічного бар’єру – альбуміновий індекс), оскільки їх визначення в плазмі крові чи цереброспинальній рідині може бути способом оцінки функціонального стану окремих клітин ще до їх включення в патологічний процес та відображати ізоляційну функцію бар’єру. Однак, на жаль, зміни концентрацій більшості з них виявилися недостатньо специфічними, щоб бути трактованими саме як результат підвищеної проникності бар’єру. Висновки. Було висвітлено значну роль генетичних досліджень у подальшому вивченні нейродегенеративних захворювань, оскільки вони, імовірно, є не лише діагностичним критерієм, а й потенційною ціллю таргетної терапії (наприклад, ген АВСВ1, що кодує P-gp – білок, що може бути використаний як транспортер нейротоксичних метаболітів поза межі центральної нервової системи). Доп.точки доступа: Кихтенко, О. В. Экз-ры: