Мавропуло, Т. К.     Доброякісне розширення субарахноїдальних просторів у немовлят [] / Т. К. Мавропуло, К. К. Годяцька // Неонатологія, хірургія та перинатальна медицина = Neonatology, surgery and perinatal medicine. - 2022. - Т. 12, № 3. - С. 65-70. - Бібліогр. в кінці ст. MeSH-главная: СУБАРАХНОИДАЛЬНОЕ ПРОСТРАНСТВО -- SUBARACHNOID SPACE (анатомия и гистология) НОВОРОЖДЕННЫЙ -- INFANT, NEWBORN (рост и развитие) Аннотация: Доброякісне розширення субарахноїдальних просторів (ДРСП) є однією з начастіших нейросонографічних знахідок у немовлят і вважається, що ці прояви спонтанно зменшуються до двох років. Незважаючи на те, що більшість дітей з ДРСП демонструють нормальний розвиток, у деяких пацієнтів у віці до двох років може спостерігатися транзиторна затримка психомоторного розвитку. Крім клінічних даних та результатів нейровізуалізації, значний інтерес представляє довгостроковий вплив ДРСП (проблеми з навчанням в школі, затримка мовного розвитку, проблеми соціальної та когнітивної діяльності, знижена якість життя, зниження навичок уваги та низька продуктивність зорово-моторного сканування, можливість розладів аутичного спектру та вища захворюваність на епілепсію). Вважають, що ризик формування довгострокових наслідків може бути обумовлений патогенетичними особливостями процесу розширення зовнішніх лікворних просторів. У цьому огляді ми розглядаємо потенційні патогенетичні механізми розширення субарахноїдального простору та його патологічних наслідків у дітей. Загалом, були запропоновані різні патогенетичні гіпотези виникнення ДРСП: посилення фізіологічного дисбалансу між ростом черепа та мозку у немовлят у віці від трьох місяців до одного року; прояв церебральної атрофії; сполучна гідроцефалія внаслідок дистального блоку з клапанним механізмом; уповільнене дозрівання арахноїдальних ворсинок/грануляцій до двох років; наслідки насильницької травми голови у немовлят. Але на теперішній час отримала поширення гіпотеза, що патологічні наслідки ДРСП можуть виникнути у довгостроковій перспективі внаслідок аномальної венозної гемодинаміки. Порушення венозного відтоку є основним рушійним фактором субарахномегалії, і чим тяжчими є такі порушення, тим виразнішими є прояви субарахномегалії. Ми також підкреслюємо роль порушення мозкового венозного кровообігу в розвитку субарахномегалії. Питання клінічної значущості хронічно підвищеного внутрішньочерепного тиску внаслідокі порушення венозного відтоку має бути з’ясовано для немовлят і дітей із розширенням субарахноїдальних просторів у майбутніх дослідженнях. Темою майбутніх досліджень має також бути встановлення діагностичного алгоритму, який допомагає відрізнити пацієнтів з ДРСП від тих, у кого є ризик порушень неврологічного розвитку і які потребують додаткових діагностичних та лікувальних втручань. Доп.точки доступа: Годяцька, К. К. Экз-ры: